Громадське обговорення

Район

Громада

Назва населеного пункту

Примітки, рекомендації

Полтавський

Щербанівська

село Пожарна Балка

Перейменування проводити на підставі статті 41. Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» («Застосування державної мови в географічних назвах та назвах об’єктів топоніміки»). Вбачається можливим пропонувати назву:  село Балка

Полтавський

Коломацька

село Зоря

Історична назва - село Тарасівка. У 1924 році у межах насадження російських радянських комеморативних практик перейменоване на село Зоря. Вбачається потреба відновлення історичної назви: село Тарасівка.

Полтавський

Великорублівська

село Милорадове

Засноване близько 1816 року. Село вказане на спеціальній карті західної частини Росії Шуберта 1826-1840 років як хутір Милорадовича. За даними з Історії міст і сіл УРСР стара назва - Новоселівка. Названо, ймовірно, на честь Міхаїла Милорадовича - військового діяча Російської імперії, графа, сина сенатора Другої Малоросійської колегії та голови Чернігівського Намісництва Андрія Милорадовича,  Київського та Петербурзького губернатора. Вбачається потреба відновлення історичної назви: село Новоселівка

Полтавський

Диканська

cело Петро-Давидівка

За даними з опису Чернігівського намісництва 1781 року та географа-краєзнавця, професора Л.Булави з’явилося як козачий хутір Сулимине, пізніше хутір перейшов у власність російського поміщика Петра Давидова, який мав там економію. Чинна назва села походить від його імені і прізвища і була зазначена в переписі, який проводився перед відміною кріпосного права у 1859 році. Вбачається необхідність відновлення історичної назви: село Сулимине

Полтавський

Білицька

село Червоні Квіти

Населений пункт згідно з картою 1869 року належав до конгломерату хуторів «Кустолові». За даними з книги «Українська РСР. Адміністративно-територіальний поділ» також мав назву «Сталіно». Було перейменовано на Червоні Квіти, ймовірно, у часи так званої «хрущовської відлиги», оскільки станом на 1946 рік такої назви на жодній з карт не було. «Червоні» - прикметник, що використовувався у топоніміці комуністичним режимом, як символ встановлення радянської влади, зокрема більшовицької інтервенції на територію України, збройної боротьби Червоної Армії проти УНР під червоним прапором комуністичної партії. Назва пов’язана зі встановленням радянської влади на території України та переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті. Вбачається потреба відновлення історичної назви: село Квіти

Полтавський

Білицька

село Марківка

За даними краєзнавця, завідувача Білицьким краєзнавчим музеєм Є.Калашника, село засноване російським поміщиком Марковим Василем Івановичем. За даними Державного архіву Полтавської області (архівний шифр ДАПО, ф. 981, оп. 1, спр. 1, арк. 35 зв.) Марков обіймав посаду надвірного радника. Його коштом у 1814 році У Російській імперії цивільний класний чин надвірного радника в Табелі про ранги відповідав армійському чину підполковника та військово-морському чину капітана II рангу. У 1814 році в Чорбівці було збудовано церкву Різдва Івана Предтечі.  Як варіант назви: село Різдвяне (на пошану найбільшого Християнського свята).

Полтавський

Карлівська

селище Голобородьківське

Найменоване, ймовірно на честь Івана Голобородька – учасника встановлення радянської влади, керівника червоного партизанського загону у 1918 році, діяча ВЛКСМ, секретаря комсомольської організації Пирятинського повіту. Зазначена інформація потребує документального підтвердження у Державному архіві Полтавської області.

Полтавський

Диканська

село Надежда

Назва з’явилася після встановлення радянської влади. За даними Історії міст і сіл УРСР, історична назва: село Парасковіївка.

Полтавський

Мартинівська

село Варварівка

В «Історії сіл і міст УРСР» зазначено, що «село назване на честь дочки гетьмана Кирила Розумовського». Втім, у дослідженнях сучасних місцевих краєзнавців наголошується, що село засноване в ІІ половині 30-х років XVIII століття генералом-фельдмаршалом Російської імператорської армії Бурхардом-Христофор Мініхом, у якого другою дружиною була Варвара Елеонора Вольда. Коли вона померла, то на її честь було назване поселення Варварівка. Перша відома документальна згадка про село Варварівка датована 14 квітня1743 р. У зв'язку з іменним указом російської імператриці Єлизавети Петрівни від 30 квітня 1743 року Варварівка у складі Карлівського маєтку переходить у власність її фаворита Олексія Григоровича Розумовського. Необхідно з’ясувати історичну назву або запропнувати нову шляхом проведення громадського обговорення.

Полтавський

Михайлівська

село Красногірка

Потребує дослідження походження назви.

Полтавський

Білицька

село Чорбівка

За даними краєзнавця, завідувача Білицьким краєзнавчим музеєм Є.Калашника, село засноване російським поміщиком молдовського походження та військовим діячем та державним службовцем Російської імперії Чорбою Федором Миколайовичем. У Історії сіл і міст УРСР значиться, що село засноване «у 1776 році генерал-майором Чорбою». Водночас, за даними Державного архіву Полтавської області, станом на 1812 рік обіймав посаду надвірного радника. (архівний шифр ДАПО, ф. 981, оп. 1, спр. 1, арк. 30 зв. Примітка: У Російській імперії цивільний класний чин надвірного радника в Табелі про ранги відповідав армійському чину підполковника та військово-морському чину капітана II рангу. У 1800 році збудовано церкву Святого духа – зразок класицистичної дерев’яної архітектури. Як варіант пропонується назва: село Святодухівське

Полтавський

Чутівська

село Кантемирівка

Назва отримана за прізвищем одного з князів Кантемирів, нащадків Димитрія Костянтиновича, який в свою чергу мав волоське походження та був сином господаря Молдовського князівств. Приєднався до Петра І в російсько-турецькій війні 1710—1713 років, підписавши з ним таємну угоду в Луцьку, згідно з якою Молдова приймала московський сюзеренітет.

Після османської перемоги в битві під Стенілешті Кантемир знайшов прихисток у Московії. Від московського царя одержав у володіння землі на Слобожанщині. У збройних силах СРСР і РФ є 4-та гвардійська танкова Кантемирівська ордена Леніна Червонопрапорна дивізія імені Ю.В. Андропова. Існують російський гідронім (річка Кантемирівка на південь від Воронежа) та аналогічна назва села у Воронізькій області Росії). Вбачається потреба ґрунтовного вивчення історичної назви

Полтавський

Білицька

село Прогрес

За даними краєзнавця, завідувача Білицьким краєзнавчим музеєм Є.Калашника, населений пункт належав до конгломерату хуторів «Кустолові». Поселення на карті 1869 р. (місце сучасного Прогресу) значиться як «Хутір Лепецький» (на честь відставного російського офіцера, генерал-майора Якова Лепескіна-Лобеска); згодом отримав назву «хутори Грузинські»; під час ІІ Світової війни тут було створено громадський двір імені Івана Мазепи, а село отримало назву «хутір Мазепа». Чинна назва похідна від назви тамтешнього колгоспу «Прогрес» у часи СРСР. Колгоспи (від скорочення - колективне господарство) - сільськогосподарські підприємства на території колишнього СРСР, повністю підконтрольні компартійній владі, символ рабської експлуатації селян у СРСР і Голодомору-геноциду 1932-33 рр. Вбачається ймовірним повернути назву «Мазепинське».

Полтавський

Кобеляцька

село Кунівка

Село засноване російським поміщиком німецького походження і державним службовцем Російської імперії на прізвище Кун. Мав маєток у цьому селі. До складу Кунівки увійшло й сусіднє село Горішні Млини, де 1800 року колезьким радником Л.Й.Ганжою була зведена церква, при якій відкрились бібліотека та 2 школи грамоти. В часи СРСР, у 30-х роках XX століття храм було зруйновано. Вбачається необхідність проведення консультацій з громадськістю та вироблення пропозицій щодо нової назви. Ймовірно розглядати варіант назви: Горішні Млини.

Полтавський

Кобеляцька

село Сухинівка

Засноване поміщиком Миколою Івановичем Сухиною. За даними державного архіву Полтавської області (ф. 981, оп. 1, спр. 1, арк. 36.) Микола Сухина станом на 1812 рік – державний службовець Російської імперії, станом на 1812 рік - Полтавський губернський секретар. Вбачається необхідність проведення консультацій з громадськістю та вироблення пропозицій щодо нової назви.

Полтавський

Кобеляцька

село Леваневське

На честь Леваневського Сигізмунда Олександровича (1902 – 1937 рр.), радянського льотчика польського походження, Героя Радянського Союзу (1934). Вбачається потреба  проведення консультацій з громадськістю та вироблення пропозицій щодо нової назви, з’ясування історичної назви.

Полтавський

Михайлівська

село Ряське

Отримало від назви фортеці, яка була збудована в 1731-32-х роках під час спорудження Російською імперією оборонної лінії від татар. Перша назва - Крутоярська, про що свідчать давні географічні карти і архівні документи. Після поселення у фортеці Ряжського ландміліцкого (ланцького) полка Російської імператорської армії Крутоярська фортеця в 1738-у році була перейменована в Ряжську кріпость. Після заснування слободи та отримала відповідно назву Ряжська, а пізніше стала писатись як Ряська слобода і село Ряське. Ландміліція або ланд-міліція (Landmilitia—«земельне ополчення») — рід місцевих військ у Російській імперії 18 століття. Напіврегулярне ополчення, що охороняло кордони Російської імперії. В Україні членів ландміліції зневажливо називали ланцями. У 1731році російським генералом Таракановим почалося будівництво фортець Української оборонної лінії, де передбачалось розмістити 20 ландміліційних полків. Серед них був Рязький полк, заснований у російському місті Рязьк (Тульської губернії), від назви міста полк дістав назву Рязький, а фортеця з 1738 року стала називатися Ряською. Його батальйони розміщувалися у фортецях Української лінії, зокрема 1-й батальйон полку розмістили у Крутоярській фортеці. Полк у різні періоди існування імперії мав такі назви: 16.01.1769; 22.02.1811 — Рязький піхотний полк; 31.03.1801 року — Рязький мушкетерський полк. Доречним є або повернення історичної назви: село Крутоярське, або розглянути питання нової назви на честь уродженця цього села, губернського комісара УНР на Полтавщині, соратника Симона Петлюри, генерал-хорунжого Армії УНР (1920 р.), генерал-поручика Армії УНР Павла Кудрявцева село Кудрявцеве.

Полтавський

Щербанівська

село Пожарна Балка

З метою приведення назви до норм української мови пропонувати нову назву: село Балка

Полтавський

Мачухівська

Твердохліби Калашниківський старостинський округ

У громаді два населених пункти з ідентичною назвою Твердохліби. Пропонується пронумерувати/перейменувати один із них на Твердохліби Перші. Або перейменувати на Липове (похідне від прізвища борців за незалежність України у 20 столітті Івана і Юрія Лип, життя яких пов’язане з Мачухівською волостю).

Полтавський

Мачухівська

Твердохліби Плосківський старостинський округ

Полтавський

Щербанівська

село Сапожине

Перейменування проводити на підставі статті 41. Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» («Застосування державної мови в географічних назвах та назвах об’єктів топоніміки»). Є потреба з’ясування походження чинної назви і відповідно історичної.

Полтавський

Зіньківська

село Велика Пожарня

Перейменування проводити на підставі статті 41. Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» («Застосування державної мови в географічних назвах та назвах об’єктів топоніміки»).

Лубенський

Гребінківська

село Павлівщина

За даними українського етнографа Василя Милорадовича, перша його назва Новоселище (Новосільце). Належало російському поміщику Рудановському. При Рудановських стали називати Слободою Рудановщиною. А коли став господарювати син Івана Павловича Рудановського Павло Іванович, прижилася назва Павлівка (Павлівщина). Рудановські - рід діячів Російської імперії, серед яких і Леонід Платонович Рудановський — генерал-лейтенант Генерального штабу Російської армії, підкорювач народів Кавказу. Вбачається найбільш доцільним відновлення історичної назви Новосільце.

Лубенський

Чорнухинська

село Красне

Потребує дослідження походження назви.

Лубенський

Пирятинська

село Теплівка

Належало до Теплівської економії, яка була заснована в Російській імперії, у 1750-х роках Тепловим Григорієм Миколайовичем. У 1761 році виїхав із України до Петербургу, де разом з графом Орловим і іншими прихильниками Катерини взяв участь у двірцевому перевороті (1762). Вірність Теплова була відзначена російською імператрицею Катериною II: став одним із ключових діячів у власному кабінеті російської імператриці, у 1767 році одержав чин таємного радника (який дорівнювався військовому чинові генерал-лейтенанта), а у 1773 року йому було наділено 1149 десятин землі біля Петербургу. Помер Григорій Теплов 1779 року і похований в Олександро-Невській лаврі. Він залишив велику спадщину — маєтки у різних місцях Російської імперії, зокрема синові Олексію дісталася Теплівська економія у Пирятинському повіті. Село назване іменем сина його засновника Олексія Григоровича Теплова (1763-1826), сенатора, правителя Харківської губернії Російської імперії. Як варіант, пропонується назва - село Литвиненкове (на честь уродженця Пирятина, українського скульптора, хорунжого Армії УНР, автор надгробка Івана Франка на Личаківському цвинтарі у Львові. Вбачається потреба проведення консультацій з громадськістю та вироблення пропозицій щодо нової назви.

Лубенський

Хорольська

село Бригадирівка

Виникло у 2-й половині 18 століття на схилах річки Холодна. У 1781 р. у с. Холодному Хорольської сотні Миргородського полку було 60 хат. Селом певний час володів бригадир російської імператорської армії Шамшев, від якого село одержало назву Бригадирівка У Російській імперії військовий чин бригадира був вищий за полковника і нижчий від генерал-майора, існував у XVIII столітті. Вбачається потреба проведення консультацій з громадськістю та вироблення пропозицій щодо нової назви. Як варіант – назва «Василево-Тютюнниківка» на честь уродженця Хорольського краю, генерал-хорунжого Армії УНР Василя Тютюнника.

Лубенський

Гребінківська

село Наталівка

Належало до Теплівської економії, яка була заснована в 1750-х роках Григорієм Тепловим (1763-1826), сенатором, тайним радником, який у свій час був правителем Харківського намісництва (губернії) Російської імперії. Одне із населених місць, заснованих на цій землі, Теплов назвав Наталівкою на честь своєї дочки Наталії. Потребує проведення громадського обговорення.

Лубенський

Пирятинська

село Червоне

Ймовірно, прикметник, що використовувався у топоніміці комуністичним режимом як символ встановлення радянської влади, зокрема більшовицької інтервенції на територію України, збройної боротьби Червоної Армії проти УНР під червоним прапором комуністичної партії. Назва пов’язана зі встановленням радянської влади на території України та переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті. Інформація потребує уточнення щодо походження назви.  

Лубенський

Хорольська

село Новоіванівка

До радянських часів мало назву Хутір Волощиної Долини, що налічував на 1868 рік 410 дворів. Новоіванівська сільська Рада виникла після встановлення радянської влади, у 1918 році. Пропозиція відновити історичну назву: Волощина Долина

Лубенський

Хорольська

село Червоне

Є потреба з’ясування походження чинної назви і відповідно історичної.

Лубенський

Оржицька

село Райозеро

Виникло наприкінці XVII – на початку XVIII століття внаслідок об'єднання хуторів, які згадуються в описах Київського намісництва. Першими поселенцями були кріпаки з с. Посташівки Чорнухинської волості Полтавської губернії. Першими жителями були Мужчілі, Петренки, Павченки, Сахни, Падалки. Тутешні землі були подаровані російською імператрицею Катериною ІІ вихідцеві з Німеччини генералу Вікентію фон Рейзеру, який був начальником штабу «сувровської» російської імператорської армії (період керівництва нею Олександра Суворова). Звідси і пішла назва Рейзерове, а поселенці називали хутором Лезера. Ймовірно доречно звернути увагу на можливість увічнення пам’яті видатного видатного письменника Пантелеймона Куліша, життя якого пов’язане із Оржицьким краєм - «Кулішівка».

Миргородський

Шишацька

село Переводчикове

Вбачається потреба зʼясування історичної назви села та проведення консультацій з громадськістю з метою вироблення пропозицій щодо нової назви.

Миргородський

Комишнянська

cело Радченкове

За даними Миргородської краєзнавиці Л.Розсохи, раніше це був хутір із історичною назвою Двірець, який у 18 - 19 ст. належав родині гетьмана Данила Апостола та його нащадкам. За радянського часу Двірець перейменували на Радченкове, таким чином звеличивши Григорія Радченка, лідера миргородських більшовиків у 1917 - 1920 роках. Пропонується повернути історичну назву – село Двірець.

Миргородський

Заводська

село Червоні Луки

Потребує дослідження походження історичної назви.  

Кременчуцький

Глобинська

село Іванове Селище

Як винагороду за участь у придушенні антимосковського воєнно-політичного виступу гетьмана Івана Мазепи, після Полтавської битви московський цар Петро І дарував офіцеру московської царської армії Івану Шадурі 100 десятин землі з угіддями на них та звання дворянина. В 1711 році Шадура приїхав у селище понад Хоролом, відгородив подаровані йому землі від селянських, побудував будинок й інші господарські приміщення. Селище наказав іменувати «Іваново». У 1783 році російська імператриця Катерина ІІ на прохання спадкоємців Шадури закріпила за ними селян селища Іваново. Наприкінці XVIII ст. остання спадкоємиця з роду Шадури Єфросинія, успадкувавши Іваново, наказала хутір називати Єфросинівкою. Незабаром будинок, землі і селян продала. Маєток Шадури придбав пан козацького роду Щочка, предок якого був соцьким писарем Лубенського полку, для одного з своїх синів і наказав називати його хутір Щочине. Ця назва збереглася до осені 1917 року. Під час подій встановлення радянської влади та агресії червоної росії більшовики відібрали у пана Щочки зерно, худобу і повернули хутору імперську назву «Іванівка». Після встановлення в Іванівці влади російсько-більшовицьких окупантів, восени 1920 року, хутір Іванівка злився з сусіднім хутором Селище в одне село, яке стало називатись Іванове Селище. Вбачається потреба відновити історичну назву «Щочине»

Кременчуцький

Козельщинська

село Красносілля 

Потребує дослідження походження історичної назви. 

Кременчуцький

Глобинська

Обознівка

Село Обознівка виникло приблизно в 1630 році. Добротні природні пасовища в долині річки Сухий Омельник, родючі чорноземні поля зумовили виникнення невеличкого поселення. Тут поселилися козаки Кривун і Терещенко. Хутірець мав назву Омельничок. З легенд, назва села, яке довгий час називалося Обізнівка, походить від слова «Обіз». Під час подій війни Московського царства проти Шведського королівства та війська гетьмана Івана Мазепи на цьому місці зупинився на шляху до м.Полтави московський військовий обоз ІІІ розряду, яким переміщувалося військове спорядження зі складів, розташованих на місці сучасного села Погреби. Після поразки війська шведів і українських козаків під Полтавою військові дії перенеслися від Полтави до р. Дніпро, а тому обозу було наказано далі не рухатись. Тож московські обозні залишилися жити на правому березі річки Сухий Омельник. Вбачається потреба проведення консультацій з громадськістю з метою вироблення пропозицій щодо нової назви. Ймовірні варіанти - село Омельничок або інша назва, похідна від імені гетьмана Данила Апостола, життя якого повʼязане із Глобинським краєм.

Кременчуцький

Новогалещинська

село Олександрівка

Потребує дослідження походження історичної назви. 

Кременчуцький

Градизька

село Кирияківка

З 1814 року село згадується під назвою Кирияківка, на честь його засновника - російського поміщика Кириякова. До цього мало історичну назву Майданівка. Пропонується її повернути.

Кременчуцький

Горішньоплав-нівська

село Григоро-Бригадирівка

Потребує дослідження походження історичної назви. 

Кременчуцький

Семенівська

село Червоний Лиман

Пропонується повернути історичну назву: село Лиман

Кременчуцький

Піщанська

село Нова Знам'янка

Поселення було засноване близько 1654 року переселенцями з Правобережної України і до 1921 року називалось Богомолівка (за прізвищем козаків Богомолів). В 1921 році влада червоної росії перейменувала на Червону Знам'янку. Місцеві активісти за проведення каральних акцій з вилучення у заможних селян хліба отримали орден «красного знамені». Знамʼянка - похідне не від знамення, як дехто вважає, а від російського слова «знамя» (прапор). У межах декомунізації у 2016 року село перейменоване на Нова Знам'янка. Вбачається необхідність повернути історичну назву Богомолівка.

Кременчуцький

Пришибська

село Черемушки

Перейменування проводити на підставі статті 41. Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» («Застосування державної мови в географічних назвах та назвах об’єктів топоніміки»).