Пропозиції Полтавського офісу Українського інституту національної пам’яті (УІНП) щодо перейменування топонімів

№ п/п

Пропозиція і обґрунтування

нової назви

Чинна назва

1

Вулиця Юрія Кондратюка -український учений-винахідник, один із піонерів ракетної техніки й теорії космічних польотів. Автор так званої «траси Кондратюка», якою подорожували на Місяць космічні кораблі «Аполлон».

Детальніше на офіційному сайті УІНП https://bit.ly/3SmOUEv

Вулиця Гагаріна (с. Павлівка)

Російський радянський космонавт, уродженець Росії. Ніяк не пов'язаний з історією громади. Топоніми на честь Юрія Гагаріна були елементом комуністичної наочної агітації та пропаганди, яка втратила своє значення після здобуття Україною незалежності. Доречно увічнювати пам'ять українців, які зробили великий внесок у освоєння людством космосу.

2

 Вулиця Леоніда Каденюка

На честь першого космонавта незалежної України

Детальніше на офіційному сайті

УІНП

https://bit.ly/3ByHk3X

Вулиця Гагаріна (с. Усть-Лип’янка)

(див.вище)

3

Вулиця Сергія Корольова Видатний український вчений, конструктор космічних кораблів, основоположник практичної космонавтики, в’язень сталінського ГУЛАГу. Детальніше на офіційному сайті УІНП https://bit.ly/3GmhhNM

Вулиця Гагаріна

(див.вище)

с.Кустолово-Суходілка

4

Вулиця Червоної Калини

На прославлення стрілецької пісні, яка стала одним з символів війни України за незалежність і свободи від держави-агресора  Росії

Вулиця Першотравнева

(село Первомайське)

Об’єкт топоніміки, названий на честь 1-го травня є яскравим втіленням радянської практики ідеологічної номінації, пов’язаної з масовими комемораціями Міжнародного дня солідарності трудящих, що використовувалися для пропаганди комуністичного тоталітарного режиму.

5

Вулиця Волонтерів ЗСУ

На честь українців, які допомагали і допомагають нині ЗСУ під час російсько-української війни, багато з них загинули.

Вулиця Першотравнева (див.вище)

 с.Михайлівка

6

Вулиця Генерала Кудрявцева

Кудрявцев Павло Омелянович ( народився 1873 року у в слободі Ряській Костянтиноградського повіту Катеринославської губернії, нині село Ряське, яке тепер підпорядковане Михайлівській сільській сільській раді Полтавського району Полтавської області) – помер 01. 02. 1921, Тернопіль) – губернський комісар УНР на Полтавщині, соратник Симона Петлюри, генерал-хорунжий Армії УНР (1920), генерал-поручик Армії УНР (посмертно).

Походив із родини священика. Закінчив Костянтиноградську гімназію та Полтавську духовну семінарію. Вчився у Катеринодарському політехнічному інституті, з 3-го курсу вступив однорічником 2-го розряду до 1-го Катеринодарського козачого полку. Закінчив Новочеркаське козаче училище (1909), вийшов хорунжим до 1-го козачого Нерчинського полку Забайкальського козачого війська (урочище Київське, Далекий Схід). У складі цього полку на чолі 3-ї сотні брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання — військовий старшина (помічник командира 1-го Нерчинського козачого полку).

З листопада 1917 р. — приділений до Українського Генерального Військового секретаріату Української Центральної ради. З грудня 1917 р. — працівник Військового міністерства Центральної Ради, учасник вуличних боїв у Києві проти російських більшовиків у січні 1918 р. З березня 1918 р. — губернський комісар УНР на Полтавщині. З 29.11.1918 р. очолює 6-ий Полтавський корпус Армії УНР. З кінця січня 1919 р. — помічник командувача Окремого Залізнично-Технічного корпусу Дієвої армії УНР. З 29.05.1919 р. - начальник 9-ї Залізничної дивізії Дієвої армії УНР. З 19.05.1920 р. — помічник військового міністра УНР, генерал-хорунжий. Помер від тяжких наслідків перенесеного плямистого тифу. Посмертно підвищений до звання генерала-поручика.

У Тернополі серед інших військовиків, які воювали за незалежність України, вшановано пам’ять Павла Кудрявцева. Його прах покоїться Микулинецькому цвинтарі м. Тернопіль.

Вноситься з метою належного виконання ст.5 п.4 «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті».

Зокрема,згідно з Законом органи влади зобов’язані дбати про увічнення пам’яті про борців за незалежність України у XX столітті шляхом увічнення їх імен або псевдонімів  у назвах об’єктів топоніміки.

Вулиця Суворова

 с.Михайлівка

Топоніми на честь Суворова були елементом комуністичної наочної агітації та пропаганди, яка втратила своє значення після здобуття Україною незалежності.

Суворов має явну негативну репутацію в історії України, Польщі та національних меншин півдня нашої держави.

 Як зазначається на офіційному сайті УІНП, у 1768?1769 роках російський полководець Суворов був безпосереднім учасником жорстокого придушення Коліївщини ? козацько-селянського повстання в Правобережній Україні. Під керівництвом Суворова 1778 року відбулася насильницька депортація з Криму до тодішньої Азовської губернії Російської імперії понад 30 тис. кримських християн (греків і вірмен), внаслідок якої загинуло близько половини переселенців. Суворов причетний до винищення частини ногайців ? народу, який у XVIII ст. населяв землі Північного Причорномор’я – території південних областей сучасної України. У 1794 р. очолюваний Суворовим російський каральний корпус жорстоко придушив польське визвольне повстання на чолі з Тадеушем Костюшком.

Російською православною церквою порушено питання про канонізацію цього полководця. Ініціатива у зарахуванні Олександра Суворова до лику святих РПЦ належить російському бізнесмену Костянтину Малафєєву та його оточенню – громадським рухам «Царьград» та «Двуглавий Орєл». Саме цей російський бізнесмен вважається одним із головних організаторів збройної агресії Російської Федерації проти України. Його начальником охорони був російський терорист І. Стрєлков-Гіркін. Телеканал, який належить К. Малафєєву, «Царьград.ТВ», не лише просуває О. Суворова у російські святі, а ще й є одним з головних російських рупорів антиукраїнської пропаганди. У сучасній російській ідеології постаті О. Суворова відведено одне з ключових місць, зокрема – у військово-історичному аспекті. У 2014 році цей воєначальник був визнаний найбільш видатним полководцем Росії. Його ім’я на території Російської Федерації та Республіки Білорусь носять: десятки військових училищ та спеціальних шкіл з посиленою військовою підготовкою; сотні площ та вулиць у різних населених пунктах; низка військових об’єктів, військових частин Російської Федерації. Поза цим, чимало військових частин збройних сил Російської Федерації  нагороджені орденами Суворова, і зберегли їх у своїх назвах.

23 травня 2022 року Міністр оборони (війни) РФ Шойгу запропонував визнати Суворова святим.

7

Вулиця Червоної Рути

На прославлення пісні Володимира Івасюка, яка стала народною

вулиця Жаркова (село Жирківка)

 російський і радянський актор

8

Провулок Івана Драча Визначний поет, шістдесятник, голова Народного Руху України. Вноситься з метою належного виконання ст.5 п.4 «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті».

Зокрема,згідно з Законом органи влади зобов’язані дбати про увічнення пам’яті про борців за незалежність України у XX столітті шляхом увічнення їх імен або псевдонімів  у назвах об’єктів топоніміки.

Варіант:Провулок Олександра Кониського

визначний письменник, перекладач, автор духовного гімну «Молитва за Україну», життя і діяльність пов’язане з Полтавщиною.

Провулок Чехова

(село Мала Нехвороща)

Російський письменник

9

Провулок Павла Житецького. визначний дослідник української мови Детальніше на офіційному сайті УІНП https://bit.ly/3vASZLz

Провулок Горького

 (село Мала Нехвороща)

Максим Горький (Пєшков Олексій Максимович)— російський, радянський «пролетарський» письменник, драматург та публіцист; член РСДРП (б), один із провідних ідеологів комуністичного тоталітарного режиму; був засновником унітарного, псевдохудожнього напряму і методу соціалістичного реалізму в літературі, який насильно нав’язувався владою і сприяв закріпленню ідеології комуністичного тоталітаризму в СРСР. підтримував та схвалював систему комуністичних концентраційних таборів ГУЛАГ. був одним із співтворців наклепницької комуністичної кампанії, спрямованої проти провідника українського визвольного руху, видатного борця за незалежність, голови Директорії УНР Симона Петлюри. Не визнавав української мови, називав її «украинским наречием». Детальніше на офіційній інтернет-сторінці Полтавського офісу УІНП https://bit.ly/3QbGYnO

10

Вулиця Українських Січових стрільців (на прославлення однієї з найбільш боєздатних частин Армії УНР, яка виборювала незалежність від білої і червоної ленінської Росії сто років тому).

 Вноситься з метою належного виконання ст.5 п.4 «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті».

Зокрема,згідно з Законом органи влади зобов’язані дбати про увічнення пам’яті про борців за незалежність України у XX столітті шляхом увічнення їх імен або псевдонімів  у назвах об’єктів топоніміки.

Вулиця Чкалова

(село Андріївка)

Ніяк не пов'язаний з історією громади. Російський радянський льотчик. Уродженець Росії, з с. Васильово Горьковської області. Топоніми на честь Чкалова були елементом комуністичної наочної агітації та пропаганди, яка втратила своє значення після здобуття Україною незалежності.

11

 Вулиця Четвертого Універсалу – на честь історичної події проголошення державної незалежності УНР,  самостійності українського народу. Вноситься з метою належного виконання ст.5 п.4 «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті». Зокрема, згідно з Законом органи влади зобов’язані дбати про увічнення пам’яті про борців за незалежність України у XX столітті шляхом увічнення їх імен або псевдонімів  у назвах об’єктів топоніміки.

Вулиця Коваленка

(с.Павлівка)

Олександр Коваленко — радянський комуністичний діяч, 1-й секретар Бєлгородського (1960—1964) і Оренбургського (1964—1980) обласних комітетів комуністичної партії Радянського союзу. Голова Державного комітету СРСР з матеріальних резервів (1980—1986). Член ЦК КПРС, у 1961—1986 рр. Член Президії Верховної Ради РРФСР. Депутат ради Союзу Верховної Ради СРСР 6—11 скликань (1962—1986) від Оренбурзької області. Член Всеросійської комуністичної партії (більшовиків) з 1931 року. У п'ятнадцятирічному віці вступив до комсомолу, У 1932—1934 роках був секретарем бюро комсомолу російського крейсера «Червоний Кавказ». У 1939 році був обраний головою виконавчого комітету Ново-Водолазької районної ради депутатів трудящих, а у 1941році — 1-м секретарем Ново-Водолазького районного комітету КП(б)У Харківської області. У 1943—1944 р. — 1-й секретар Ново-Водолазького районного комітету КП(б)У Харківської області. У 1944—1952 р.— 1-й секретар Вовчанського районного комітету КП(б)У Харківської області. У 1952—1954 р.— 1-й секретар Чугуївського районного комітету КПУ Харківської області. У 1954 році був направлений на роботу в новоутворену в РРФСР Бєлгородську область У 1954—1955 р. — завідувач сільськогосподарського відділу Бєлгородського обласного комітету КПРС. У 1955—1956 р. — 1-й заступник голови виконавчого комітету Бєлгородської обласної ради депутатів трудящих. У 1956—1957 роках навчався на Курсах перепідготовки керівних партійних і радянських кадрів при ЦК КПРС. 14 грудня 1960 — січень 1963 р. — 1-й секретар Бєлгородського обласного комітету КПРС. У січні 1963 — 7 травня 1964 р. — 1-й секретар Бєлгородського обласного комітету КПРС. 28 квітня — 23 грудня 1964 р. — 1-й секретар Оренбурзького сільського обласного комітету КПРС. У грудні 1980 — квітні 1986 року — голова Державного комітету СРСР з матеріальних резервів. Помер 1987 року в Москві. Похований на Новодівичовому цвинтарі.

12

Вулиця Леоніда Каденюка

На честь першого космонавта незалежної України

Детальніше на офіційному сайті УІНП  https://bit.ly/3ByHk3X

Вулиця Комарова (с.Павлівка)

Російський радянський космонавт

13

Вулиця Василя Стуса

Поет рідкісного таланту, який обрав долю борця. Із 47-ми років життя 13 провів у російсько-комуністичних слідчих ізоляторах, карцерах, камерах-одиночках, мордовських таборах, на Колимі, на каторжній роботі в шахті. Детальніше на офіційному сайті УІНП  https://bit.ly/3zr8Jlt

Вноситься з метою належного виконання ст.5 п.4 «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті».

Зокрема, згідно з Законом органи влади зобов’язані дбати про увічнення пам’яті про борців за незалежність України у XX столітті шляхом увічнення їх імен у назвах об’єктів топоніміки.

Вулиця Пушкіна (с.Павлівка)

Оспівував загарбницькі війни Російської імперії і брав у них участь. Виправдовував воєнні злочини російської армії. Заперечував право українського, польського, народів Балтії на державність. Паплюжив гетьмана Івана Мазепу. Його ім’я нині російські окупанти використовують як ідеологічну зброю: «Херсон — полуденный край России»,— банер з цією цитатою розвісили російські окупанти у Херсоні. Вірш Пушкіна «Клеветникам России» нині найбільше використовує путінська ворожа пропаганда для виправдання війни проти України. Детальніше на офіційній інтернет-сторінці Полтавського офісу УІНП https://bit.ly/3d1ihfI

14

Вулиця Героїв Української Армії

(на прославлення полеглих воїнів сучасної російсько-української народної війни за незалежність)

Вулиця Матросова с.Красногірка

Олександр Матросов - рядовий-піхтинець Червоної армії періоду 2 світової війни, уродженець Росії (Башкорстану). Входить до російського і радянського комуністичного пантеону так званої «Великої Вітчизняної війни». Ніяк не пов'язаний з історією громади. Топоніми на честь Матросова були елементом комуністичної наочної агітації та пропаганди, яка втратила своє значення після здобуття Україною незалежності

15

Вулиця Українська

Вулиця Зої Космодемянської

с.Коновалівка

Топонім є незаконними, оскільки відповідно до пп. «є» п. 4 частини 1 ст. 1 Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», символікою комунорежиму є назви вулиць, провулків, у яких використані імена осіб, які обіймали керівні посади в комуністичній партії та похідні від них, назви, пов’язані з діяльністю компартії (крім назв, пов’язаних з опором та вигнанням нацистських окупантів з України або з розвитком української науки та культури). Цитую інформацію з офіційного сайту Українського інституту національної пам’яті сухою мовою офіційного документа: «Відповідно до Експертної оцінки Інституту історії України НАН, та Українського інституту національної пам’яті підпадають під обмеження, визначені згаданим Законом об’єкти топоніміки, названі на честь Космодем’янської Зої Анатоліївни (1923–1941) – радянської диверсантки, діячки Всесоюзної ленінської комуністичної спілки молоді (ВЛКСМ), партизанки загону, що діяв по завданню Західного фронту на Можайському напрямку, схоплена в с. Петріщево (Рузький район Московської області). Входить до комуністичного пантеону „Великої вітчизняної війни“. Вказана комсомолка не має відношення до історії України, не пов’язана з опором і вигнанням нацистських окупантів з України або з розвитком української науки та культури».Детальніше на офіційній інтернет-сторінці Полтавського офісу УІНП https://bit.ly/3PWhE5D

16

Вулиця Небесної Сотні

( з метою увічнення полеглих Героїв Революції Гідності)

Варіант-Вулиця Героїв Крут  

З метою увічнення  пам’яті патріотичної молоді, яка захищала Київ від військ радянської росії 29 січня 1918р. в бою поблизу залізничної станції Крути. У бою брали участь і юнаки з Полтавщини: брати Гончаренки — Аверкій і Федір, Божинський-Божко Микола Васильович, Шульгин Володимир Якович, Вороний Юрій Юрійович, Коваленко Василь, Шарий Іван Ількович та ін. Цей бій зупинив на кілька днів наступ російських більшовиків, що дало час дипломатам УНР підготувати документи про визнання незалежності. Завдяки жертовності молоді 9 лютого 1918 року Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина визнали УНР самостійною державою.

Вноситься з метою належного виконання ст.5 п.4 «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті».Зокрема, згідно з Законом органи влади зобов’язані дбати про увічнення пам’яті про борців за незалежність України у XX столітті шляхом увічнення у назвах об’єктів топоніміки.

Вулиця Олега Кошового с.Коновалівка

17

провулок Героїв полку «Азов»

(на прославлення та вшанування пам’яті усіх полеглих у сучасній російсько-українській війні – воїнів легендарного формування Національної Гвардії України).

Провулок Гвардійський

Село Ряське

18

Вулиця Павла Кудрявцева

 Кудрявцев Павло Омелянович ( народився 1873 року у в слободі Ряській Костянтиноградського повіту Катеринославської губернії, нині село Ряське, яке тепер підпорядковане Михайлівській сільській сільській раді Полтавського району Полтавської області) – помер 01. 02. 1921, Тернопіль) – губернський комісар УНР на Полтавщині, соратник Симона Петлюри, генерал-хорунжий Армії УНР (1920), генерал-поручик Армії УНР (посмертно).

Походив із родини священика. Закінчив Костянтиноградську гімназію та Полтавську духовну семінарію. Вчився у Катеринодарському політехнічному інституті, з 3-го курсу вступив однорічником 2-го розряду до 1-го Катеринодарського козачого полку. Закінчив Новочеркаське козаче училище (1909), вийшов хорунжим до 1-го козачого Нерчинського полку Забайкальського козачого війська (урочище Київське, Далекий Схід). У складі цього полку на чолі 3-ї сотні брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання — військовий старшина (помічник командира 1-го Нерчинського козачого полку).

З листопада 1917 р. — приділений до Українського Генерального Військового секретаріату Української Центральної ради. З грудня 1917 р. — працівник Військового міністерства Центральної Ради, учасник вуличних боїв у Києві проти російських більшовиків у січні 1918 р. З березня 1918 р. — губернський комісар УНР на Полтавщині. З 29.11.1918 р. очолює 6-ий Полтавський корпус Армії УНР. З кінця січня 1919 р. — помічник командувача Окремого Залізнично-Технічного корпусу Дієвої армії УНР. З 29.05.1919 р. - начальник 9-ї Залізничної дивізії Дієвої армії УНР. З 19.05.1920 р. — помічник військового міністра УНР, генерал-хорунжий. Помер від тяжких наслідків перенесеного плямистого тифу. Посмертно підвищений до звання генерала-поручика.

У Тернополі серед інших військовиків, які воювали за незалежність України, вшановано пам’ять Павла Кудрявцева. Його прах покоїться Микулинецькому цвинтарі м. Тернопіль.

Вноситься з метою належного виконання ст.5 п.4 «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті».

Зокрема, згідно з Законом органи влади зобов’язані дбати про увічнення пам’яті про борців за незалежність України у XX столітті шляхом увічнення їх імен або псевдонімів у назвах об’єктів топоніміки.

Вулиця Партизанська

Село Ряське

За даними Державного архіву Полтавської області зазначений топонім з’явився у часи СРСР як прояв культивування комуністичним режимом радянських міфів про нерегулярні збройні формування та диверсантів силових структур Збройних сил СРСР, яких називали партизанським рухом. Пропаганда СРСР, правонаступником якої є сучасна Росія у ЗМІ та назвах топонімів подавала лаковану комуністичну казку про «народних» месників замість представлення чесної, правдивої історії. Насправді, червоні партизани були творінням та інструментом комуністичного тоталітарного режиму як під час подій із встановлення радянської влади і придушення визвольного руху за незалежність у період Української революції 1917-21 рр., так і під час 2-ої світової війни.