Додаткові трудові правила під час війни, передбачені законопроектом щодо оптимізації трудових відносин. Чи можливо призупинити дію трудового договору з мобілізованим працівником?
Додаткові трудові правила під час війни, передбачені законопроектом щодо оптимізації трудових відносин |
|
12 травня Верховна Рада розглянула та прийняла в І читанні законопроект № 7251 «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин». Цей Закон набере чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Наразі він очікує на друге читання. Основні зміни до законодавства про трудові відносини, передбачені цим законом 1. Установити, що на час оголошення воєнного або надзвичайного стану усі повідомлення та документи з питань трудових відносин, накази (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу можуть здійснюватися та вестися в електронній формі з використанням технічних засобів електронних комунікацій або шляхом відправлення електронних носіїв, на яких записано цей документ, відповідно до законодавства у сфері електронного документообігу. 2. Запровадити додаткову підставу для звільнення працівника — неможливість забезпечувати працівникові умови праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи зазначеним працівником виробничі, організаційні, технічні потужності, засоби виробництва або майно власника, або уповноваженого ним органу знищені в результаті бойових дій, а також ввести особливу процедура вивільнення таких працівників. 3. Жахливі наслідки війни та наявність великої кількості її жертв зумовлюють введення додаткової підстави для розірвання трудового договору — відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці. 4. Усувається стара законодавча прогалина щодо порядку припинення трудового договору з працівником або фізичною особою, яка використовує найману працю у разі їх смерті, визнання судом безвісно відсутніми або оголошення померлими. 5. Вводяться норми, покликані прискорити перехід до обліку трудової діяльності працівника в електронній формі, визначається поняття сумісництва, що забезпечить можливість працівникам, які були вимушені покинути свої робочі місця, працевлаштуватися на іншій роботі. 6. Враховуючи ймовірні труднощі з виплатою заробітної плати, компенсаційних та гарантійних виплат у період дії воєнного стану, коли окремі категорії службовців перебувають у простої, відпустках без збереження заробітної плати, або з ними можуть бути призупинені трудові договори, скасовуються на цей період окремі обмеження, передбачені законодавством у сфері запобігання корупції щодо зайняття іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю. 7. Врегульовується питання оплати додаткової відпустки окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності, а саме за рахунок коштів підприємств, призначених на оплату праці, або за рахунок коштів фізичної особи, в якої працюють за трудовим договором працівники. Також у зв’язку зі збільшенням категорій осіб, які мають право на використання зазначеної відпустки, пропонується зменшити її тривалість з 14 до 7 календарних днів. Оскільки додаткову відпустку окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності передбачається оплачувати за рахунок коштів роботодавця, то відповідно потребує внесення змін п. 12 ст. 12 та п. 17 ст. 13 Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». 8. З метою справедливого підходу щодо нарахування компенсації за невикористану відпустку пропонується виключити із КЗпП ст. 81 та ч. 3 ст. 83, якими передбачається право працівника при переведенні на інше підприємство, перевести грошову компенсацію за невикористані ним дні щорічної відпустки на інше підприємство, в установу, організацію. Аналогічні зміни також пропонується внести до Закону «Про відпустки». Частину 6 ст. 83 КЗпП пропонується викласти в редакції, яка б відповідала ст. 1227 ЦКУ, а саме виплати грошової компенсації за не використані працівником дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину — інваліда з дитинства підгрупи А I групи, яка не була ним одержана за життя, членам його сім’ї, а у разі їх відсутності — входять до складу спадщини. Аналогічні змінам ст. 83 КЗпП пропонуються і зміни до ч. 6 ст. 24 Закону «Про відпустки». 9. Встановлюється чітко визначений строк, коли має бути виплачена заробітна плата за час відпустки, а саме не пізніше останнього дня, що передує дню початку відпустки (з урахуванням норм Конвенції МОП № 132). 10. Статтю 9 Закону «Про відпустки» (в частині зарахування стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку) доцільно привести у відповідність до ст. 119 КЗпП, щодо працівників, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, оскільки ст. 119 КЗпП не містить норми щодо збереження в період військової служби щорічної основної відпустки за вказаними працівниками. 11. Врегульовано окремі питання виплати грошової компенсації за невикористані працівником дні щорічних відпусток, а також додаткової батьківської відпустки у разі його смерті, а саме — входження до складу спадщини таких виплат, у разі відсутності спадкоємців. 12. З метою усунення юридичних невизначеностей та подолання практичних прогалин у правозастосуванні, вносяться зміни до Закону № 2136-ІХ. Конкретизовано порядок регламентації робочого часу та часу відпочинку у період дії воєнного часу, зокрема, відносно категорій працівників, яким може бути збільшено тривалість роботи впродовж тижня, відновлено механізм оплати праці за роботу у вихідний день, уточнено порядок надання щорічної основної відпустки. Також акцентовано увагу на тому, що запровадження подовженої тривалості роботи є правом, а не обов’язком роботодавця. 13. Передбачається відшкодування працівникам та роботодавцям пов’язаних з трудовими відносинами грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії. З цією метою заплановано розроблення окремого механізму. 14. Уточнено порядок та умови застосування механізму призупинення дії трудового договору, враховуючи виявлені непорозуміння щодо підстав та мети його впровадження, а також уникнення можливих ризиків зловживань з боку роботодавців та забезпечення трудових гарантій працівників в умовах воєнного стану. 15. З метою захисту трудових прав працівників вносяться зміни до Закону № 2136-ІХ, які дозволять здійснювати позапланові заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю. |
Чи можливо призупинити дію трудового договору з мобілізованим працівником?
Призупинення дії трудового договору — це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором (ст. 13 Закону № 2136).
Частина 3 ст. 119 КЗпП передбачає гарантії мобілізованим працівникам під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення у вигляді збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві на якому вони працювали на час призову.
Тобто призупинити дію трудового договору можна тільки з працівником, якого підприємство під час воєнного стану не може забезпечити роботою. Отже, незалежно від припинення дії трудових договорів, мобілізованим працівникам слід виплачувати середній заробіток у повному обсязі, адже державою передбачено збереження наданих ст. 119 КЗпП гарантій.
Тому те, що підприємство призупинило дію трудових договорів з працівниками через неможливість працювати, для мобілізованих не має значення. Мобілізовані працівники й надалі мають право на середній заробіток, а роботодавець зобов’язаний виплачувати його.
Чи є інші варіанти, крім як не виплачувати зарплату?
Працівники можуть написати заяви на відпустки без збереження зарплати, скориставшись:
1) або продовженням карантину до 31 травня 2022 року включно. Це передбачено ст. 84 КЗпП, ч. 3 ст. 26 Закону України «Про відпустки», а сам карантин продовжено Постановою № 229, якою Кабінет Міністрів України вніс зміни, зокрема, до «карантинної» Постанови № 1236;
2) або воєнним станом. Це передбачено ч. 3 ст. 12 Закону № 2136, в якій зазначено, що протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого ч. 1 ст. 26 Закону України «Про відпустки».
Але змусити працівників писати такі заяви роботодавець не може. Держпраці нагадує: хоча під час воєнного стану не штрафуватиме за порушення, та після його закінчення кожне звернення працівників буде опрацьовано.
Щодо примушування працівників до написання заяв про надання відпусток без збереження заробітної плати
Законом України «Про відпустки» передбачено надання двох видів відпусток без збереження заробітної плати: відпусток, що надаються працівникам в силу суб’єктивного права, що належить їм за законом, тобто в обов’язковому порядку, і відпусток, що надаються за погодженням сторін (роботодавця і працівника).
У випадках, передбачених статтею 25 Закону України «Про відпустки», за заявою працівника відпустка без збереження заробітної плати надається в обов’язковому порядку.
Статтею 26 Закону України «Про відпустки» передбачено надання відпустки без збереження заробітної плати за згодою сторін. За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.
Водночас статтею 84 Кодексу Законів про працю в Україні передбачено, що у разі встановлення Кабінетом Міністрів України карантину відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» термін перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину не включається до загального терміну — 15 календарних днів.
Таким чином, згідно з нормами законодавства надання працівникам відпусток без збереження заробітної плати здійснюється в інтересах саме працівників (статті 25, 26 Закону України «Про відпустки», ст. 84 КЗпП) за їх бажанням, а не з ініціативи роботодавця.
Будь-які форми тиску на працівника з метою змусити його написати заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати є протиправними.
Згідно зі статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Також відповідно до статті 60 Конституції ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.
Стаття 68 Конституції України встановлює обов’язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
У разі порушення законодавства про працю громадяни мають право звернутися зі скаргою до профспілки, Державної служби України з питань праці, із позовом до суду.
Доведений в суді або виявлений Державною службою України з питань праці факт примусу до написання заяви на відпустку без збереження заробітної плати — це серйозний ризик і для організації, і для її керівництва.
Відповідальність за примус до написання заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати може бути не тільки дисциплінарною і адміністративною, але й кримінальною.